mad science

Podcast: Play in new window
| Download

Автор: Джо Куірк
Переклад: Ганна Матсюк

Ніколи не зрозумієш, що в голові, допоки не розіб’єш її. Без пошкодження мозку не зрозуміти, як працює розум, бо мозок влаштований так, що може дурити вас, створюючи враження, нібито ви щось знаєте.

Ваші спогади – вигадка

Роберт Бартон описує у свої книжці «On Being Certain: Believing You Are Right Even When You Are Not» («Бути впевненим: Вірити, що ви праві, навіть, коли ви не праві») експеримент, про який мають прочитати всі, хто має свою думку. Одразу після вибуху космічного корабля «Челенджер» у 1986 році, психолог Ульрік Нейсер попросив 106 студентів письмово описати де вони були, коли почули про це, з ким, що відчували, які були їх перші думки про те, що сталося. Два з половиною роки потому тих самих студентів зібрали знову та попросили письмово відповісти на ті самі питання. І їх відповіді не збіглися. Люди змінили факти про те, де вони були, з ким, що відчували, і які були їх перші думки про те, що сталося. Їм показали їхні оригінальні ессе, але вони так привикли до своїх нових спогадів, що їм було важко повірити в старі. Більшість просто відмовилися звіряти свої спогади з тим, що вони писали раніше. Найбільше Бартона здивувала відповідь одного студента: «Це мій почерк, але це не те, що тоді сталося».

В старших класах школи я дивився фільм «Касабланка». Одна сцена у фільмібула така банальна, що не могла не закарбуватися в мої пам’яті. Я часто прокручував в голові цю мильну сцену впродовж двадцяти років. Мені трапилось подивиться фільм ще раз в мої тридцяті, і я з нетерпінням чекав на ту сцену. Коли настав її час, я подумав, що дивлюсь якусь іншу версію фільму. Герої говорили інші репліки і стояли не на тих місцях у кімнаті. Як мої спогади могли так докорінно змінити все, що я насправді бачив? І як Рік міг допустити такий кінець їхньої любові?

Тепер найдивніша частина: я не пам’ятаю тої сцени, яку бачив, коли мені було тридцять. Та я все ще пам’ятаю сцену з якої сміявся, коли був підлітком.

Ви не маєте уявлення про ваш власний досвід, тільки ви прочитаєте щось, ви одразу його переписуєте. Закрийте очі і пригадайте, що ви тільки-що сказали. Готові? Ви ж не пам’ятаєте жодного слова, а лише враження від слів. Після того, як ви щось сказали, ви заміняєте сказане слабким вербалізованим враженням. Доцент когнітивної психології Джонатан Скулер називає цей ефект «вербальною тінню».

Скільки часу потрібно, щоб виразити сказане словами? Кожного разу, коли ви говорите, ви руйнуєте пам’ять про те, що говорите.

Деякі спогади можуть стиратися

Відомі експерименти невролога Карім Надер продемонстрували, що кожного разу, коли ви щось згадуєте, ви стираєте новий спогад та створюєте новий.

Для роботи пам’яті потрібно, щоб в мозку формувалася білкова структура. Якщо пацюкам вводити препарати, що зруйнують цю структуру, вони не зможуть запам’ятовувати. А тепер найцікавіше. Коли щур спеціалізується на якихось конкретних знаннях – наприклад, знанні, що певний звук передує шоку, і під час того, як він звертається до певного спогаду науковці вводять йому ліки, ця пам’ять назавжди стирається. Щур повертається до стану незнання, в якому він був перед тим, як цього навчитися. Інші спогади залишаються незачепленими цими ліками. Ліки діють тільки на спогади, які він пригадує в даний конкретний момент. Це означає, що білок, який використовується для того, щоби запам’ятовувати спогади, перебудовується кожного разу, коли ми до них звертаємося.

Ці ліки, анізоміцин, використовують для знищення спогадів у людей, яких мучить посттравматичний стрес. Коли пацієнт приймає ліки і його просять пригадати травматичні спогади, ці спогади притупляються. Деякі згадані події проходять через гіпокамп та дістаються свідомості, але емоційна інтенсивність, пов’язана з мигдалевидним тілом – знижена, спогади стають туманними та безболісними.

Запам’ятовування – це процес творення. Завдяки цьому твердженню, Ядін Дудай, професор Інституту Вейцмана та автор книжки «Спогади від А до Я» дійшов до парадоксального висновку, що найдосконаліша пам’ять «це пам’ять пацієнтів, хворих на амнезію».

Ви пам’ятаєте людей, які дражнили вас в школі? Таке не пам’ятають. Ви стираєте такі події. І не пробуйте писати мемуари, бо спогадів насправді не існує. Ви створюєте вигадані події, і не знаєте, що ваші спогади – ваша вигадка.

Телепні! Ви навіть не знаєте, що насправді сталося у вашому житті. То як ви хочете дізнатись, що чекає кожного у майбутньому?

Відчуття знання це не знання

Доктор Бартон показав, що досвід знання появляється окремо від «логічних кроків», якими ви керуєтесь, доходячи до висновку. Насправді, вони появляються в різних частинах мозку.

Бартон вважає, що обсесивно-компульсивні розлади – це нездатність переживати відчуття знання. Не важливо чи може пацієнт запевнити себе, що його руки чисті, дверці машини замкнені, ключі не забуті, він все-одно в це не повірить. Як він може знати правду; він не відчуває, що це правда. У пацієнтів з іншими пошкодженнями мозку є подібні розриви між знанням та відчуттям, що вони знають, наприклад вони можуть вважати, що стіл вкрали і замінили ідентичною копією, або що їхню матір викрали і замінили ідентичним зразком. Вони дивляться на звичайні речі і не відчувають, що вони правдиві.

Так само як певне знання може бути без відчуття знання, відчуття знання може появлятися без знання. Бартон проаналізував записи людей, які пережили містичне одкровення: «Все так ясно! Усе має сенс!» – і які ніколи не могли чітко виражати думки. Релігійному екстазу піддаються люди з хибним відчуттям, що знають все, цілком і повністю, не маючи ніякого усвідомлення цього відчуття. Містичне одкровення не можливо описати, бо воно ні з чим особливо не пов’язане. Деякі епілептики описують такий самий трансцендентний стан на початку приступу. Ви теж можете спробувати. Якщо якийсь науковець вдарить вас електричним розрядом в кору півкуль мозку, ви теж заговорите мовою пророків.

Наша вразливість до оманливого відчуття знання, причина того, чому людей турбує, як це називає Бартон «епідемія впевненості». Відвідайте ваш наступний науковий саміт, щоб перевірити, чи не проявились симптоми, і чекайте на переможний вірус.

Причина не є причиною

Хочете бути раціональною людиною? Будьте обережні зі своїми бажаннями.

Чоловік, якому вирізали крихітну пухлину з кори головного мозку біля лобової частки, на перший порах почував себе добре. Він пройшов всі розумові тести та зберіг всі свої здібності. Та коли він почав жити щоденним життям, його паралізувало неможливістю робити найпростіші рішення. Сидячи за своїм столом в офісі, він двадцять хвилин вирішував, якою ручкою писати, синьою чи чорною, і ретельно обдумував переваги і недоліки кожного вибору. Рідні і друзі розповідали, що він став над-ретельною людиною, яка могла без перерви обговорювати деталі розв’язки конфліктів, перераховувати плюси та мінуси кожної можливості, та не могла прийняти рішення. Когнітивно нормальні люди, які чули цю історію, завжди вбачали перевагу у його раціональності. Всі його роздуми не були позбавлені сенсу. Але Антоніо Дамасіо, людина, що привикла мати справу з когнітивно дивними людьми, сказав: «З такими людьми хочеться, вдарити кулаком по столі і сказати: «Та прийми вже нарешті рішення!».

Теологу Джин Бардіан це схоже на те, ніби середньовічний «доказ» волі помилковий. Він каже, що голодний віслюк рівновіддалений від двох куп сіна застиг би на віки, якби в нього не було волі, бо кожен вибір вагомий. (Віслюк Бардіана, це як яблуко Нютона: фальшиві народні аналогії – двигуни думок).

Я ніколи не був віслюком рівновіддаленим від двох копиць сіна, але щоб зробити щось за подібних обставин думати багато не треба. Чим менше думаєш, тим легше прийняти рішення.

Схоже на те, що мозок має автоматичний таймер, емоційний імпульс, який допомагає нам вибирати. Ми розвиваємося не для того, щоб знати світ, а для того щоб приймати найважливіші рішення з обмеженими даними та в обмеженому часі. Без імпульсу вибирати, жодне рішення неможливе. Без роздумів, кожне рішення може здаватися однаковим. Причина є знаряддям імпульсу, а не тим, що провокує рішення. Ви можете міркувати як завгодно і прийти до будь-якого висновку. І ключем тут є бажання.

Невроз, це одна з причин погано розвиненого імпульсу, на який давить божевільна раціональність. Помітьте, тупі люди не страждають неврозами. Лише такі, як Вуді Ален, сходять з розуму, обдумуючи кожне рішення. Щось мусить придушити цей аналітичний параліч, і це не аналіз.

Ми захоплюємося силою рішучості наших провідних діячів, їхньою здатністю мужньо діяти та не зважати на вузьколобі міркування. Але впевненість цих діячів не базується на тому, що вони знають наперед результати своїх рішень. Лідери поводяться впевнено і чітко, навіть коли не впевнені ні в чому. Тому, ми йдемо за ними. Брак підозр – заразний.

Чи підтримаєте ви будь-яку теорію, допоки не дізнаєтесь, що її підтримала якась визначна людина?

Чому відповіді самі приходять вам в голову? Чому вони взагалі мають «приходити»?

Ви не знаєте, чому ви думаєте так, як думаєте

Неврологи Майкл Ґазаніґа та Роджер Спері виявили, що люди, в яких розрізане навпіл мозолисте тіло (це місток між правою та лівою півкулею мозку, товщиною з великий палець), поводяться так, ніби у них дві різні особистості, кожна з яких володіє приблизно половиною їх розумових здібностей, які одночасно живуть всередині єдиного черепа і не спілкуються одне з одним перед чи після прийняття рішення. Тобто ліва рука знімає з вішака сорочку а права забирає її і вішає її назад. Руки так страждають, що врешті намагаються задушити людину, як Стів Мартін у фільмі «Мозок набакир».

Ліва півкуля відповідає за мову. Права за візуальну уяву. Якщо пацієнт, в якого роз’єднане мозолисте тіло, спробує побачити в уяві образ ложки, він не побачить нічого, бо за його зір відповідає права півкуля. Коли одного з пацієнтів попросили взяти ложку тією рукою, за яку відповідає права півкуля, він взяв її але не міг побачити, і так і не зміг сказати, що тримає у руках.

Коли Спері наказав праві півкулі, яка відповідає за зір, іти, пацієнт підвівся і пройшовся по кімнаті. Коли його запитали, чому він зробив це, він (його ліва півкуля, що відповідає за мову) сказав: «Щоб взяти Колу». Уявіть здивування Спері, який знав, чому насправді пацієнт пройшовся по кімнаті. Півкуля мови спонтанно вигадує причину, але людина про це не здогадується.

Ліві півкулі показали курча, а правій снігопад. Коли Спері попросив пацієнта вибрати малюнок, який відповідає тому, що він бачив, рука, якою керує ліва півкуля вибрала кіготь, а рука, якою керує права півкуля, вибрала совок. Цікаво. Обидві півкулі можуть незалежно і одночасно вибирати зображення, на яких те, що вони бачили.

Тоді Спері запитав (ліву півкулю, яка відповідає за мову), чому він вибрав кіготь і совок. Він без вагань відповів: «Та це просто. Курча має кіготь, а совок потрібен, щоб прибрати курячий сарай».

Якщо кожна півкуля може миттєво сфабрикувати причини кожної дії, то вам залишається дивуватися, чому одні майстерніші частини мозку придумують причини, коли інші просто роблять свою роботу. Якщо кмітлива брехня проходить через дві великі частини мозку, то чому не проходить через менші частини?

Чому ви вибрали саме цей сніданок? Чому і досі зустрічаєтесь з тим козлом? Чому не сядете на дієту? Чому вважається, що найкращий спосіб дізнатися, чому ви щось робите – це спитати у вас самих? Ніщо не говорить вам піти і взяти Колу. Ви самі обираєте, що робити. Правильно?

Найгірший ваш суддя – ви самі

Гей йолопи, когнітивна наука показує, що ви достатньо розумні, щоб зрозуміти, яке нікчемне ваше життя, бо ви не можете розповісти правдиву історію про те, що сталося. Кожної мікросекунди ваш неокортекс перекручує історію і каже: «Ну, я ж збирався це зробити». Ваш підсвідомий розум вважає себе Шерлоком Холмсом, та насправді він Максвел Смарт, який все життя придумує відмазки, щоб підтримувати ілюзію контролю.

Придивіться до свого життя – повне лайно. Як часто ви робите дурниці, а звинувачуєте в цьому когось, як часто ви випадково робите щось корисне, а потім вдаєте, що ви це запланували?

Ви більше думаєте, ніж робите насправді. Ми міняємо розповідь, відповідно до нашої оцінки ситуації. Ми знаходимо сенс в житті, до того часу, поки ми можемо оглядатись назад і вибирати події, які можна правдиво описати, бо після ми несвідомо змінюємо всі ці події, як нам хочеться.

Коли доходить до самооцінки, ми всі вразливі до феномену Лейка Вобертона: більшість людей вважають себе розумнішими, красивішими, оптимістичнішими, кращими лідерами та менш упередженими. Навіть якщо ви вище середнього рівня в одній з цих якостей, ви не можете бути кращим у всіх. Звідки я знаю? Я розумніший, чарівніший, я кращий лідер і я менш упереджений ніж інші.

Я мав можливість поспілкуватися з хуліганом з моєї школи, який сказав мені, що життя було дуже добре до нього. Я вирішив не нагадувати йому, що це була наша перша мирна розмова. Він виріс психічно неврівноваженим хлопцем, якого били більше ніж мене, і він хвалився, що ніхто не сидить з ним підчас обіду. Я подивився прямо йому в лице і зрозумів, яка в нього оманлива думка про себе. В моїй пам’яті він залишився невтомним злом. І я подумав, що мені варто запитати своєї думки, як зрілої, невинної жертви, чиї дотепи мали б викликати захоплення, а не лупцювання, але я подумав, що так буде краще.

Розум має свій розум. Але і це не робить його ідеальним.

Рука дозволяє вам вірити, що ви її контролюєте

Ви ще не закрили сторінку з статтею? Чому? Бо це не від вас залежить. Не ви керуєте мишкою.

Підчас свого знаменитого експерименту, Бенджамін Лібет під’єднав голови людей до електроенцефалографа а їхні руки до електроміограми, тоді попросив її поворушити пальцями, коли вони захочуть. Лібет з’ясував, що рушійна діяльність в мозку починається за чверть секунди до того, як суб’єкт свідомо збирається поворушити пальцем. Отже, діяльність починається з мозку. Чверть секунди по тому, пацієнт свідомо вирішує поворушити пальцем. А ще через чверть секунди він ворушить ним. Свідомий вибір не спричиняє діяльність мозку. Моторна діяльність призводить до свідомого вибору.

Це ви тільки-що сказали: «Фігня повна!»? А як воно вирвалось? Спонтанна реакція – безпричинна.

Причина – це виправдання спонтанної реакції. Причини появляються за мілісекунди після вашої інстинктивної реакції. Наступного разу, коли придумуватимете швидке виправдання, подумайте скільки причин можна за цей час придумати.

Ну то що? Думки спонтанні. Причини нещирі. Імпульс вірити робить плутанину. Причина появляється і переконує, що вона єдина, і не дозволяє мозку заплутатись. Важливим у ваші можливості вирішувати є передчасне усунення альтернатив. Все, що ви вважаєте, ви знаєте, це заучені дані, якими грається ваш мозок. Це стосується і вашої думки про автора статті.

Ви не знаєте, чому вам подобаються ті, чи інші люди.

Наскільки ви впевнені у своїй самооцінці? Ви вважаєте мене шахраєм, чи поважним автором, якого б і на обід запросили. Це залежить від вашого об’єктивного судження менше ніж від того, що ви зараз тримаєте в руках.

Деякі дослідники пропонували людям взяти участь у дослідження, де вони мали оцінити письмовий портрет особи. Ще до того,як половина людей сіла, один з дослідників сказав: «Потримайте це секунду». Половина людей потримала в руках теплу чашку до того як сісти. Інша половина нічого не тримала. Їх попросили прочитати опис людини. Тоді їх запитали :«Що ви думаєте про цього хлопця? Оцініть його за шкалою від одного до десяти». Люди, що близько секунди тримали в руках чашку кави, загалом оцінили хлопця на 20% краще ніж ті, що не тримали.

Ті, що зараз п’ють каву, або ті, що тільки-що зробили комусь невеличку послугу, можливо симпатизують мені більше ніж інші. А решта хай …. (Ну я зараз теплої чашки в руках не тримаю. Чекайте хвилину, моя собака на клавіатуру вилізла. Я перепрошую за те, що написав. Ми можемо продовжувати?)

Наступного разу коли складатимете думку про когось, добре подумайте від чого вона залежить – від вашого судження, чи від того, що ви сьогодні їли.

Багато трансгуманістів казали мені, що людську природу вже обігнали. То нащо вони мені це казали? Всім людям цікаво, про що думають інші, коли щось загрожує їхнім цінностям. Бачите кнопку коментарів внизу? Чому ваш кіт не може опанувати цієї кнопки? Чому ви не можете поводитись як кіт? Виключіть свій мозок, сядьте на сонечку, не хвилюйтесь ні про що і будьте щасливі.

Ви і досі читаєте? Доки ви будете слідувати думці інших та коли почнете думати своєю головою. Це все людська природа.

Якщо ми можемо заперечити нашу уперту людську природу, ми можемо блокувати будь-яку інформацію, що суперечить тому, що Тамім Ансері називає «марним прагненням трансцендентності», і що викликає різні манії.

Джерело: http://hplusmagazine.com/2011/01/16/science-proves-youre-stupid/